Ото була вже багатенько років у мене напівмрія-напівнамір - купити додому боксерського мішка чи щось подібне... Довго ці наміри виношуались, епізодично були пориви знайти щось підходяще... йшли роки, вже й ніби вибрав - напівкруглу настінну подушку, високу, щоб бити і ногами і руками, ніби якісну, шкіряну, від виробника. Та намір все не втілювався в дійсність - спершу треба було змиритись з високою ціною, потім шили її лише за передоплатою, потрапити до них в робочий час було дуже незручно, та й транспортувати накладно. знов йшли роки - вже й з'явилась автівка, і ніби й пора і можна, та ніяк не зберусь ))
Зібрався нарешті! Шили її мені місяць, таки поїхав й забрав, окремою історією було лузерське її вішання, спершу на дюбелі - відстій, потім на анкери - непогано. Убив два вихідні.
І от кінець врешті решт, нарешті вона висить і можна її лупити собі на втіху...

І тут - виявляєцця стратегічний прокол - на третій сеанс лупління - сусідка бабулька - божа кульбабка - скаженіє! Виявляєцця в неї вся квартира двигтить! Хоч повісив я і не напряму в на суміжній стіні. Який облом, починаю обдумувати влан перевішування подушки на зовсім нічийну стіну, з пересуванням меблів. тим часом постукую її легенько та лише в денний час...

--------------------

Це все відбулось тиждень тому. А от сьогодні - в нашому передбаннику на дві квартири - стоїть залізний хрест та кришка від труни. Бабульки не стало. Кажуть онкологія. Від цього уточнення - на душі легшає.

Руда рагуліха сидить на огорожці з кульками та сігарєткою, та пристально дивицця на мене водянистими, густо обмальованими чорним, очима.
- А гдє такіє шапкі прадают?(ні здрасцє, ні ізвініцє пажалусста)
Хм, взагалі-то придбано її на острівці Такілє, що на озері Тітікака, на перуанській його половині. Колись я писав про ці місця ТУТ. Шапки там в'яжуть всі кому не лінь, там це замінник нашого лузання насіння. В'язали навіть моряки на катері, коли курс прямий і робити нічого. І здають ці шапки у магазинчик в центрі єдиного на острівець села. Кожен виріб - досить унікальний, а сімейство продавців, на диво - відмовлялось взагалі торгуватись, аргументуючи це тим, що Este es un cooperativo! ))

... але відповідь я сформулював максимально лаконічну, щоб не вповільнювати кроку, також уникнути закономірного питання "ШО?", тому кажу просто:
- Далеко!

В кімнаті чекання сервісцентру Мерс на Столичному - несмілива тітонька намагаєця набридати нечисленним клієнтам, що, чекаючи, розвалились на шкіряних кріслах, та переглядають тупомолодіжну милодрамочку.

Тітонці потрібні анкетки задоволеності клієнтів, та от біда - її цікавлять лише власники мерсів, а в кімнаті тусуюцця лише бідні колишні родичі Даймлеру - власники КрайслероДжипоДоджів... І тітонька засмучена - план горить.

Чим не показник порівняння надійності Мерсу та Крайслеру? ))

Куди б податись в наступну відносно-довгу подорож?

У світлі поточного скандалу - фотографії отримують однозначний підтекст
АРТЕК ПО ФРАНЦУЗЬКИ

Як чув новини про Лозинького, а тепер і про артеківців - все згадую уривок:
"""
Саме таке суспільство каїнітів і сформувалося в Атлантиді. Тут не тільки за традицією полювали на людей, займалися людожерством і кривавими жертвоприношеннями, а й будували спеціальні ферми для відгодівлі людей та їхнього наступного заклання. Тут не тільки чинили содомський гріх, а й створювали заповідники, у яких "виховувалися" дівчатка і хлопчики, тобто готувався матеріал для сексуальних утіх і сировина для... приготування делікатесів. Царі, багаті можновлядці мали змогу утримувати таких "майстрів" кухонної справи, що присмажували дівочу "тушку" і при цьому зберігали красу тіла й обличчя. Подавалася така страва на бенкетний стіл у спеціальній пательні (на зразок труни), обсипана різними прянощами. Саме в Атлантиді був популярний напій "кров з молоком". Для його приготування теплу людську кров змішували з свіжим молоком жінки, козулі, а то й левиці. Вожді й володарі зміцнювали ним свій дух, робили себе безжалісними. А закуси з маринованих людських зародків, а витончені статеві збочення за інструкцією спеціально підготовлених фахівців з насолод...
""" (Юрій Канигін)

Якось по горах пішов поголос, що ближче до Петра, напередодні, в неділю, у Кутах буде ярмарок Біди. Кожен зможе привезти свою Біду та її обміняти. Нарешті надійшов визначений час, поз'їжджалися у Кути всі гуцули і кожен привіз свою Біду на продаж... Коли ввечері ярмарок закінчився, і всі роз'їхались по домівках, то виявилось, що кожен везе назад із собою свою ж Біду.

Якою б не була тяжкою твоя Біда – чужа Біда завжди важча.

Ось спробував слухати в машині авдіокниги замість радіо.
Ідея досить вдала - дорога на роботу пролітає непомітно, тягнучки перестають дратувати... Не кажучи вже про інтєлєктуальний рост ))

Крім того - виявилось кілька нюансів:
- комфортно слухати виходить лише наїждженою дорогою (на роботу), де ведеш машину на автоматі. Якщо дорога малознайома, коли йдеш по навігатору - читання не сприймаєцця взагалі, і тільки давить на мозок.

- у звуковому варіянті - в сприйнятті книги - грає роль не тільки власне талант автора, а й майстерність (і суб'єктивне сприйняття) озвучувача. Андрухович в озвученні Андруховича - це залік. А от чудовий Винниченко, з його живою долінгвоцидною мовою - озвучений якимсь тремтливо-запопадливим голоском, з характерними ЧЬ-ШЬ - для мене це знущання. Вимкнув і слухати далі не буду - не хочу щоб з Винниченком - створилась неприємна асоціація.

як добре коли неділі - сонячні! і коли є ідеї куди поїхати.
але - знов будні...
забризкана кізяками машина - гарно поєднуєцця з бискученьким Інфініті по сусідству на тротуарі Жилянської(типу вірність духу ДЖ)

Цілих 20 хвилин я думав - що це саме про мене сре коментами весь рашконет:

У ТЬОМИ

Ось згадалось - а північне сяйво я, між іншим - клацав з отакенького штативчика Slik :)
(дехто просто не вірить у їх існування)

Kazhut sho v Bergeni - zavzhdy ide dosch. Oce pereviryv - pravdu kazhut...

A she v Bergeni zhyve unikalna norwezhska babusia, sho lyshyla dlia mene pid kylymkom kliucha vid kvartyry. Pry ciomu my absolutno neznaiomi. Ale ya - spivrobitnyk ii syna - i iiy cioho dostatnio. i os ya syzhu tut, sushu promokle vzuttia, iim kovbasu z ii xolodylnyka ta pyshu v LJ z ii noutbuka... A na ranok poiidu, lyshyvshy kliucha v poshtovii skrynci. Takyi ot narod norwegy.

Серпень в Осло - це ще майже літо,
але не забути й на хвилину, що це все ж Арктика.

А десь там кокоси падають в прозору воду, та бігають дівки в бікіні...
Але мене цього вікенду - чекають лише фйорди та гори.

Автівка в ремонті...
Виявилось що пішохідне життя - вже сильно призабулось,
як якись ностальгічний спогад юності.
Як з недоліками, так і радостями..

між іншим, знаєте який офіційний прапор Куско, древньої столиці інків?
( Ось такий )